Психолог радить...

"Дитина не хоче йти в дитячий садок: як реагувати на скаргу батьків?"

Дитина не хоче йти в дитячий садок: як реагувати на скаргу батьків Батьки вважають, якщо їхня дитина не хоче ходити в дитячий садок, то винен вихователь, інші діти, заклад. І йдуть до вас з’ясовувати стосунки. Є три найпоширеніші варіанти скарг батьків, з якими ви можете зіткнутися. Тож щоб не розпалити полум’я конфлікту, скористайтеся порадами, як правильно говорити з батьками залежно від ситуації.
Коли дитина не хоче ходити в дитячий садок, батьки починають висувати претензії. Щоб залагодити конфлікт на самому початку, насамперед з’ясуйте, в чому батьки бачать причину й спробуйте з’ясувати дійсну причину такої поведінки дитини. Скажімо, батьки можуть звинувачувати вихователя або інших дітей, а виявиться, що проблема в емоційному неблагополуччі сім’ї. + На трьох прикладах розглянемо, які претензії можуть мати батьки, і як побудувати бесіду, щоб уникнути конфлікту.
Коли дитина не хоче ходити в дитячий садок, батьки починають висувати претензії. Щоб залагодити конфлікт на самому початку, насамперед з’ясуйте, в чому батьки бачать причину й спробуйте з’ясувати дійсну причину такої поведінки дитини. Скажімо, батьки можуть звинувачувати вихователя або інших дітей, а виявиться, що проблема в емоційному неблагополуччі сім’ї. + На трьох прикладах розглянемо, які претензії можуть мати батьки, і як побудувати бесіду, щоб уникнути конфлікту.

Приклад 1. Батьки звинувачують вихователя Мама чотирирічної Катрусі скаржиться, що донька боїться виховательку — енергійну вимогливу жінку — і тому не хоче ходити в садок. Проблема виникла лише цього року, а в минулому році її не було, хоча вихователі не змінилися. Якщо батьки відкрито звинувачують вихователя, дайте зрозуміти, що ви їх почули, врахуєте їхню думку й допоможете. Будьте уважні, проявіть професійну витримку. Батьки мають відчути, що ви готові взаємодіяти, що не закриваєтеся й хочете поліпшити ситуацію. Розпитайте про проблеми та очікування. З’ясуйте у батьків, що їх турбує. Дізнайтеся, яких дій вони чекають від вас. Так налаш­туєте батьків на співпрацю й отримаєте інформацію про слабкі сторони професійної діяльності працівників. Не оцінюйте. Не підтверджуйте й не спростовуйте висловлювання батьків про вихователя. Якщо треба щось сказати про нього, говоріть про його професійні якості, наприклад, досвідченість. Нейтрально висловлюйтеся про власні спостереження за поведінкою працівника. Наприклад, вихователь уважний до дітей, заохочує до самостійності, ніколи не говорить поганого про батьків. Ідіть назустріч. Батьки мають розуміти — ви знаєте, що відбувається в закладі. Якщо вихователь говорив з вами про дитину, чесно скажіть про це батькам. Наприклад, «Ольга Петрівна говорила, що Катруся частенько плаче ввечері, коли інших дітей забирають додому». Якщо висловлювання вихователя негативні, згладжуйте їх або не озвучуйте. Наприклад, скажіть, що вихователь згадував про дітей, які ще не адаптувалися до дитсадка або, навпаки, говорив, що в когось із дітей є труднощі. Пояснюйте. Батьки звинувачують вихователя, бо не можуть зрозуміти поведінку дитини. Розкажіть батькам про можливі причини, через які дитина не хоче ходити в дитячий садок: дитина покидає дім, переживає, що її можуть не забрати. Запитайте: «Можливо, справа не у вихователі?». Аргументуйте своє запитання: «Не у всіх дітей виникає така проблема», «Може бути багато причин, з’ясуймо», «А Катруся раніше залишалася з кимось із дорослих, не з батьками, хоча б на пів дня?». Розгляньте ситуацію з усіх боків. Батьки, які звинувачують вихователя, не можуть об’єктивно оцінити ситуацію. З’ясуйте разом із батьками: коли виникла проблема; як часто повторюється; чи бувають дні без сліз; як цій проблемі зарадити. Дізнайтеся, як дитина взаємодіє з іншими дорослими, чи часто вона залишається без батьків. Запитайте, чи є різниця в ставленні дитини до інших працівників закладу. Навіть якщо проблема справді в стосунках із вихователем, донесіть до батьків, що це не єдиний чинник небажання дитини ходити в дитячий садок. + Запропонуйте розв’язання проблеми. Назвіть два конкретні способи, як розв’язати проблему. Наприклад, запропонуйте разом із батьками поговорити з вихователем, проконсультуватися з практичним психологом. Порекомендуйте, як навчити дитину заспокоюватися, у які ігри можна пограти.

Приклад 2. Батьки звинувачують інших дітей Мама п’ятирічного Сергійка скаржиться, що син не хоче ходити в дитячий садок, бо там багато хуліганів. Сергійко просто не може — і не повинен! — почуватися добре поруч із такими дітьми. Адже хлопчик звик до тиші, вдома панує культурна атмосфера, ніхто не підвищує голос. Тому він не хоче ходити в дитячий садок і взагалі майже ні з ким у групі спілкуватися не хоче. Ваше завдання — зрозуміти, чи є в групі діти, які завдають шкоди одноліткам. Запитуйте конкретно, щоб розібратися в ситуації: коли саме і що сталося; хто брав участь у конфлікті; чи знають про це вихователь, батьки; чи зверталися батьки до вихователя, практичного психолога, батьків дітей-кривдників. Коротко запишіть відповіді батьків. Якщо в групі є діти-агресори, це може бути початком тривалої роботи. Тримайте нейтралітет. Не виправдовуйте і не критикуйте дітей і сім’ї, до яких є претензії у батьків. Займіть нейтральну позицію. Поговоріть про реакцію дитини. Запитайте батьків, як реагує дитина на ситуації, про які йдеться. Дізнайтеся, чи може вона постояти за себе, як володіє собою, висловлює емоції, чи може звернутися по допомогу до вихователя. За відповідями батьків зрозумієте тип поведінки дитини. Розкажіть про дитину, але не використовуйте негативні характеристики. Наприклад: «Я так розумію, ваша дитина яскраво виражає емоції, тому може здатися, що вона найгаласливіша»; «Даринка поки не знає, як реагувати, якщо хтось штовхається»; «Михасик хоче спілкуватися, але часто виникають непрості ситуації». Намагайтеся фокусувати розмову на дитині та її сім’ї — нехай батьки прокоментують дії дитини. Переключіть увагу. Якщо в групі є діти, про яких батьки відгукуються позитивно, з’ясуйте, що відрізняє їх від «винних» дітей. Поміркуйте, чи можна влаштувати спілкування в групі так, щоб дитина більше спілкувалася з «хорошими» дітьми. Запропонуйте розв’язання проблеми. Скажіть, що, на ваш пог­ляд, причина складнощів у взаємодії дітей. Підкресліть, що бачите в цьому проблему. Спирайтеся на свій досвід, щоб порадити батькам, які якості варто зміцнювати в дитині. Наприклад, навчити її одразу говорити, якщо їй щось не подобається чи неприємно, просити вибачення, ініціювати гру тощо. 

 Приклад 3. Сім’я чи дитина емоційно неблагополучні Мама шестирічного Сашка скаржиться, що їй ніколи бігати в садок, бо на роботі суцільні проблеми. Потім погрожує прийти з адвокатом. Наступного разу жалібно просить допомоги, тому що Сашко плаче щоранку й щовечора. А вся справа в тому, що в садку йому погано. Навіть адекватні дорослі можуть бути недоречно емоційними. Придивіться, чи в змозі співрозмовник керувати своїми емоціями, чи зберігає самокритичність, не відволікається від проблеми. Якщо це не так, то це ознаки психологічного неблагополуччя, а іноді й глибших проблем. Підключіть до роботи з такими сім’ями практичного психолога. Підготуйте фахівця до їхнього візиту, розкажіть про свої враження від спілкування з родиною. Уточніть скарги. Дізнайтеся, що саме не подобається батькам і чому. Детально розпитайте, в чому вони бачать причини проблем і яку допомогу хочуть отримати від вас. Заспокойте. Не кажіть прямо про емоційний стан батьків. Запропонуйте чай або воду, проявіть невербальну підтримку, наприк­лад, кивайте, не квапте, не перебивайте, дайте договорити. Переконуйте: говоріть про достоїнства дитячого садка, висловлюйте впевненість, що ситуація розв’яжеться позитивно. Наприк­лад: «У нас досвідчені вихователі, продумана концепція роботи», «Ми цінуємо дітей, ми співпрацюємо», «Це питання ми вирішимо». Використовуйте прийом «відчуваю — роблю». Якщо батьки говорять про свої емоції або про яскраве вираження емоцій дитиною, використовуйте психологічний прийом «відчуваю — роблю». Запитайте батьків, що вони роблять, коли це відчувають; що відчувають, коли дитина так робить. Ці запитання допоможуть встановити зв’язок між почуттями й діями. Із відповідей ви зрозумієте, як батьки поводяться, коли виникають емоційно насичені ситуації. Зверніть увагу на емоції дитини. Небажання ходити в дитячий садок може бути проявом іншої проблеми. Скажіть, що занадто сильні емоційні реакції означають, що у дитини накопичилися негативні емоції. З’ясуйте з батьками, чи відрізняється ставлення дитини до дитячого садка, дітей, вихователя в різні дні. Якщо так, обговоріть, від чого це залежить, чи є інші чинники. Наостанок зазначимо, що для роботи з батьками немає готових технологій і рецептів. Успіх залежить від інтуїції, ініціативи й терпіння педагога, його вміння знайти індивідуальний підхід до кожної родини. Проте слід пам’ятати, що правила конструктивної комунікації дають змогу уникнути більшості непорозумінь, що спричиняють конфлікти. 

 + ЦЕ КОРИСНО ЗНАТИ! 

Типи поведінки дітей «Вибуховий». Дитина так бурхливо висловлює гнів і образу, що зау­важення роблять їй, а не кривдникові. «Тишко». Тиха дитина не може постояти за себе. Зазвичай такі діти соромляться звернутися по допомогу. «Провокатор». Провокатори все роблять напоказ, грають на публіку. Такі діти навмисно створюють гострі ситуації, щоб привернути увагу. «Мімоза». Дуже вразлива дитина. Вона легко ображається. Може почати турбуватися навіть через ситуацію, в якій ніхто не хотів її образити.